A A A K K K
для людей з порушеннями зору
Зозівський професійний аграрний ліцей Вінницької області

Історія та сьогодення Зозівського професійного аграрного ліцею Вінницької області

Історія села Зозова Липовецького району Вінницької області сягає корінням у глибину віків. В ньому є навчальний заклад – це Зозівський професійний аграрний ліцей Вінницької області. У 2018 році він відзначав уже 110 - літній ювілей. Навчальний заклад випустив понад 60 тисяч кваліфікованих робітників і є справжньою гордістю нашої Липовеччини.

Із покоління в покоління, як найбільшу коштовність, як зброю і плуг, хліб і вогонь, передають люди історію краю, рідного села, навчального закладу. І кожен, хто торкається до неї серцем, проймається ще більшою любов’ю до свого роду та рідної країни..

Тече в глибину століть загадкова дорога історії. І кожна її ниточка пов’язана зі стінами рідного навчального закладу, адже саме тут під мудрим керівництвом викладачів і майстрів багато поколінь ставали особистостями, кваліфікованими працівниками для сільського господарства…

Етапи становлення та зростання навчального закладу

1908 рік - відкрите ремісниче відділення при 2 - класному приходському училищі.

1921 рік - перейменовано в професійні курси, майстерню по ремонту сільськогосподарського інвентаря.

1925 рік - заняття розпочались у сільськогосподарський (агрономічній) школі.

1928 рік - школа переформована у сільськогосподарський технікум.

1932 рік - організовані однорічні курси ШКМ (Школа Колгоспної Молоді).

1934 рік - відновлення сільськогосподарського технікуму.

1947 рік - відкрита школа механізації сільського господарства.

1953 рік - реорганізовано в училище механізації сільського господарства.

1963 рік - створення нової структури - профтехучилище.

1965 рік - в Зозівському сільському професійно - технічному училищі №3 збудували їдальню і баню.

1973 рік   -   введення   в   дію   приміщення    нового    п'ятиповерхового гуртожитку.

1975 рік   -   заклад   перейменовано   в   середнє   сільське   професійно - технічне   училище   №3   з   трирічним   терміном   навчання,   в   якому професійна освіта поєдналася з загальною середньою освітою.

1977 рік - проведення обласного конкурсу професійної майстерності по професії «Тракторист - машиніст сільського господарства»

1980 рік - збудований новий п’ятиповерховий  навчальний корпус.

1987 рік - збудовано новий лабораторний корпус.

1988 рік - введено   в   дію   нове   приміщення   ферми   в   підсобному навчальному господарстві.

1991 рік - розпочата підготовка учнів по професіях кухарі, кондитери та бухгалтери.

1997 рік - за власні кошти училище придбало перший комп'ютерний клас.

1998 рік - хор   працівників   училища   отримав   звання   самодіяльного народного.

1998 рік - проведення обласного конкурсу фахової майстерності серед учнів ПТНЗ II-го етапу по професії тракторист машиніст сільського господарства.

2002 рік - проведено   капітальний   ремонт   опалювальної   системи   в навчальному корпусі і придбано комплект нових комп'ютерів.

2002 рік - Зозівське професійно - технічне училище отримало статус професійного аграрного ліцею ( Наказ МОНУ №756 від 27 грудня 2002 р.)

2002-2004 рік - взято в оренду до основної ще 90 га землі для вирощування сільськогосподарських культур.

2004 рік - розпочата підготовка учнів по професії конторський службовець (бухгалтерія); оператор комп'ютерного набору.

  1. рік - проведення обласного конкурсу професійної майстерності.
  2. рік - започатковано щорічне проведення конкурсу між працівниками ліцею «Кращій по професії тракторист – машиніст сільськогосподарського виробництва»
  3. рік - проведення обласного конкурсу професійної майстерності.
  1. рік - впорядкування прилеглих до ліцею територій.
  2. рік - закуплено другий комп'ютерний клас за власний рахунок та силами учнів і працівників ліцею посаджена 15 га лісу.
  1. рік - запроваджено залікові книжки досягнень учнів ліцею.
  2. рік - започаткована робота учнівських трудових загонів.

2013 рік - проведення ІІ-го етапу Всеукраїнського конкурсу фахової майстерності серед учнів ПТНЗ з професії «Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва».

2014 рік – проведення обласного семінару старших майстрів  ПТНЗ.

2015 рік -  проведення  проведення конкурсу між учнями ПТНЗ  «Кращій по професії тракторист – машиніст сільськогосподарського виробництва»

 

Історія професійної технічної освіти Липовецького району

ЗОЗІВСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ АГРАРНИЙ ЛІЦЕЙ

Зародки професійно - технічної освіти на теренах Липовеччини спо­стерігаються уже в кінці XIX століття на прикладі Липовецького заліз­ничного училища та Трощанської второ класної школи. Тоді ж "головний учитель" повіту В.К.Липківський висловив потребу у особливій церковно-сільськогосподарській школі. Ця ідея здійснилася дещо в іншій формі у Зозові. Село ремісників, воно ще в середині ХIХ століття за генерала Козловського мало чотири заводи (винокурний, пивоварний, цегельний, шкіряний) і канатну фабрику. Серед майстрових зустрічалися такі спеціальності, як маляр, столяр, шорник, сажотрус, муляр, чоботар, пасічник, зброяр, м'ясник, фельдшер, кравець, ткач, серветник. Тож не випадково життя цього села 20 вересня (3 жовтня за новим стилем) 1908 року ознаменувалось неординарною подією — відкриттям Зозівського двокласного приходського училища з ремісничим відділенням. Забило джерело, яке поклало, початок фаховій і технічній освіті.

Форма навчального закладу була така ж, як і сьогодні - училище (пізніше вживалися визначення, ремісничий відділ, реміснича школа). Воно вважалося земським і фінансувалося на 1592 руб, від земства і на 1150 від казни. Напередодні першої світової війни воно мало три комплекти і нараховувало 113 хлопчиків та 43 дівчинки.

На трьох четвертих десятинах землі діти вчилися обробляти сад та город і оволодівали потрібними спеціальностями, серед яких пізніше бачимо слюсарну і столярну справи. Шість-вісім годин на тиждень викладалися арифметика, геометрія, креслення.

Практичні заняття фактично проводились щоденно з восьмої ранку до п'ятої вечора при півторагодинній перерві на обід.

Чимало доклала до цього ремісничого закладу доброї пам'яті поміщиця Юлія Миколаївна Гудим-Левкович, за що вона 1 липня 1911 року була проголошена його почесною блюстительницею. Як зазначено у «Пам'ятній книзі народних училищ та інших закладів Київської дирекції", училище містилося у власному будинку. 3а даними Полі Хомовної Деревіцької. директорами ремісничого закладу були Омельян Терлецькийі та Павло Левченко.

Один із тих, хто завідував училищем — Сатурн Васильович Висоцький. У 1908 році він саме закінчив духовну семінарію і 1 жовтня 1914 року

зайняв керівний пост. Отримував солідну зарплату — 520 руб. та ще за завідування бібліотеками: народної — 60 руб. і училищної — 12 руб. при безкоштовній квартирі. Відомі імена й інших викладачів тодішнього Зозівського училища: законовчителя І.С.Соколовського (духовну семінарію закінчив у 1899 році, в училищі з 1 лютого у 1908 році, в Зозові з 1 квітня 1914 року).

Професійна технічна освіта розвивалася. У революційний 1917 рік повітове земство взяло під особливу опіку ремісничі відділення. Відразу після повалення царя на своєму засіданні 25 березня земство розглянуло питання про відкриття при Зозівському училищі 4-го комплекту. На інших своїх надзвичайних зборах 22 червня воно асигнувало 4 тисяч руб. на відрядження учителів та викладачів ремісничих відділень. А на наступний рік вже 30 листопада Липовецька повітова народна рада затвердила бюджет "на удержання ремісних шкіл", де Зозізській було асигновано 13545 рублів.

Звичайно, Зозівське училище не могло опинитися осторонь рево­люційних подій. У 1917 році його завідуючого С.В.Висоцького після демократичного перевороту у Повітовій Народній управі обирають заступником її голови (причому одноголосно, що було винятком у ті часи). В грудні цього ж року Сатурна Васильовича висувають на почесного мирового суддю і його ім'я стоїть 4-м у Київському списку української партії соціалістів-революціонерів та селянської спілки. Приходять більшовики, німці, денікінці і слід видатного діяча нашого краю губиться в каламутних хвилях розбурханої стихії...

На посаду з 15 вересня 1917 року заступив останній керівник закладу — Нестор Матвійович Білецький. і він довів, що навіть у важкі часи все залежить від людини.

Становище освіти дійсно було нелегким. До наших днів дійшов акт від 20 травня 1920 року, підписаний завідуючими Зозівської ремісничої першої та другої однокласних шкіл щодо погрому, у вище початковій школі, який здійснила при двотижневому стоянні там частина військ 26 - ї польової бригади.. Шкільний інвентар викинули у двір, віконні тафлі повибивали, паркан розібрали двері познімали, фруктові дерева поламали...-

Під натиском польських військ червоні відступили, але швидко повернулись, і Україна на довгий час стала радянською. Звичайно, нову владу не могли вдовольнити такі «неблагонадійні», як Білецький. Хоча місцеві жителі цінили його професіоналізм, в «повіті» вже робили інші маневри. Восени 1920 року підвідділ професійної освіти з гордістю прозвітував про відкриття 1 жовтня Липовецької механічної технічної профшколи. Вона протягнула лише пару літ (у  1926 році батьки знову піднімали питання про неї). Але тоді її утворення поставило під знак питання аналогічну школу у Зозові.

Ще 11 вересня 1920 року повітовий відділ освіти терміновою теле­фонограмою зажадав негайно обревізувати Зозівську ремісничу школу.

Цього ж таки дня комісія у складі "вірних" людей: завідуючого волосним відділом народної освіти А.Панасовича, члена президії Зозівської учительської спілки І.Баклагіна, представників місцевого ревкому І.Криворученка та комнезаму М.Калінчука перерили все в навчальному закладі, але не знайшли очікуваної розрухи. Три дні "чухались" перевіряючі (знали, чого в повіті хочуть!), та врешті мусили скласти позитивний акт: "... шкільний будинок як знадвору, так і всередині в і справності, котрий ремонтувався на місцеві кошти. Шкільне майно по інвентаризації все мається і на своєму місці. Інструмент майстерні теж в і справності. По касовій книзі прибуток менше на 792 карбованців 64 копійок.

Взагалі від школи не треба чекати нічого найкращого і навчання можна розпочинати хоч зараз. Видно що господар школи (завідуючий Білецький) дбає про неї".

Таким чином "підкоп" не вдався і заняття в школі розпочалися 15 вересня 1920 року при 26-и учнях (16 слюсарів та 10 столярів), з них 19 було випущено і труд влаштовано на Турбівському цукрозаводі. Та тоді вже не було ремісничої школи: з 20 березня 1921 року її перейменували у профкурси, а з 8 квітня довелося перейти на ремонт сільськогосподарського інвентаря.

Відомо, що з 1921 року там існувала майстерня по ремонту сільськогосподарського інвентаря, а з 5 жовтня 1925 року розпочалися заняття у сільсь­когосподарській профшколі (інакше-агрономічній школі). Ми бачимо тут нових людей: директора В.М. Сабодана, учителів Л.О. Пославського, П.Ю. Руїнського (останній викладав і в Липовецькій механічній профшколі).

Навчалося тоді в Зозові 59 учнів (з них 48 євреїв, 10 українців, 1 поляк) Особлива увага приділялася дітям незаможників (їх прийняли 32 %). Стипендія видавалася в розмірі 10 рублів.

        

Від агрошколи до ПТУ №33

У центрі села Зозова є парк, площа якого 12 гектарів. Колись він належав предводителю дворянства М.Гудиму-Левковичу. Тоді тут вирощували багато дерев і кущів, завезених з різних країн світу. В центрі стояв (до 1979  року ) будинок, в якому до резолюції жив багатій з сім'єю. Одно поверхова будівля з кам'яними білими круглими колонами при вході на терасу, що надавала пишності всьому фасаду.

В цьому будинку з 1925 року діяла дворічна агрошкола, в зпорядженні якої було 80 гектарів орної землі, 12 пар коней, свині, сільсь­когосподарський інвентар, молотарка Директором був Мефодій Анд­рійович Крижанівський, завучем — Федір Іванович Марущенко. Учні були дисципліновані, дуже добре вчилися, охоче працювали в господарстві. Навчання було безплатне. Училися юнаки і дівчата віком 17-20 років.

Перші випускники у майбутньому займали високі пости в усіх галузях господарства, науки і культури. Так, Лука Хомич Паламарчук редагував журнал "Перець" і республіканську газету "Радянська Україна», був міністром закордонних справ Української РСР, а потім - послом у Марокко: Андрій Терентійович Чеканюк став членом-кореспондентом АН УРСР, ректором ВІШІ при ЦК КП України, редактором республіканських газет «Комуніст» і «Радянська Україна»; Олександр Петрович Сидоренко протягом багатьох років очолював колектив редакції журналу «Хлібороб України».

В 1928 році школа стала технікумом з трирічним строком навчання, де готували агрономів і бухгалтерів-економістів. Була добре налагоджена дисципліна, позакласна робота з невстигаючими. Студентам платили стипендію, харчування було безкоштовним, діяв гуртожиток на 50 місць. До технікуму приймали без екзаменів лише дітей бідняків. Виплачували їм щомісячно стипендію 26 крб.

У 1931 році Зозівський сільськогосподарський технікум закрили. Він фактично перестав існувати у зв'язку з недостачею технічних засобів. За розпорядженням вищестоящих органів студентів розподілили по інших технікумах. Третій курс бухгалтерів - економістів приєднали до Сквирського технікуму Київської області, а другий курс - до Іллінецького закладу. Першокурсники стали вчитися у Погребищенській агрошколі. У 1932 році на базі розформованого технікуму в Зозові організували однорічні   курси   ШКМ   ( Школу   Колгоспної   Молоді).   Тут   готували бригадирів     рільничих     бригад     і     зоотехніків. Директором був М.А. Попроцький.

В 1934 році відновили технікум, де стали навчатись студенти розформованого сільськогосподарського технікуму села Будного Шаргородського району. Сюди прибула і частина викладачів. Знову організували підсобне господарство, було дві автомашини, два трактори «У-2». Директором став Волинський, а завучем - А.Л.Варивода. Але незабаром у селі Будному відновили технікум і вони повернулись назад. Директором був призначений  М. Голобородько, завучем - М.Н.Серга. Перед війною М. Голобородька відкликали в армію, а його місце зайняв Квітайло. Директор і завуч загинули на фронті.

В період тимчасової окупації німецько-фашистськими загарбниками ми технікум з будівлями був зруйнований. Тільки в 1945 році тут відновили навчання.  Але бази для роботи майже не було, не вистачало коштів для відбудови зруйнованого. Тому за розпорядженням Міністерства освіти технікум перевели до Шаргорода, де стали навчатись агрономи і бухгалтери-економісти.

А в Зозові в листопаді 1947 році на 35 га відкрили школу механізації сільського господарства, яку очолив директор С.Л. Безрук. Виділили для практичних занять два гусеничних трактори і дві автомашини. В 1949 році цей парк поповнили ще два трактори і дві автомашини.

Школа готувала трактористів і комбайнерів. Директором до 1952 року був Петро Софронович Лисий, нині пенсіонер, живе в м. Вінниці. У 1953 році школу механізації реорганізували в училище механізації сільського господарства №3, а через 10 літ - в сільське професійно-технічне училище №3.

З кожним роком міцніла матеріально-технічна база. На 1975 рік автотракторний парк Зозівського сільського професійно-технічного училища нараховував 41 трактор різних марок, 9 зернових комбайнів, 13 автомобілів і понад сто інших сільськогосподарських машин. Тоді ж було здійснено перехід на 3-х річний термін навчання з наданням середньої освіти, а навчальний заклад став середнім сільським професійно-технічним училищем № 33 Виробничу практику майбутні спеціалісти сільського господарства проходили в училищі, вирощуючи зернові та технічні культури на 360 гектарах, доглядаючи худобу на фермі. У 1970-1980-і роки здійснено велике будівництво. Стали до паду п'яти­поверховий гуртожиток, чотириповерховий навчальний корпус, спор­тивний зал, їдальня, лазня, що дало змогу відкрити училище з трирічним навчанням

Кузня механізаторських кадрів

У світлих кабінетах і майстернях набули різних спеціальностей понад 35-ти тисяч юнаків та дівчат з багатьох районів Вінниччини. Із стін цього закладу вийшло чимало відомих механізаторів, праця яких відзначена високими державними нагородами. Серед них — Іван Микитович Пасічник з Нарцизівки, справжній майстер по вирощуванню високих урожаїв цукрових бурятів з найменшими затратами ручної праці. Передовий досвід знатного механізатора став надбанням буряководів багатьох областей республіки та за її межами. За досягнуті успіхи у виконанні завдань восьмої п'ятирічки нашому земляку присвоєно: звання Героя Соціалістичної Праці. Старанно трудиться на полях рідного господарства комбайнер, Герой Соціалістичної Праці Михайло Іванович Килимник. Нагороджені орденами та медалями інженер-механік Микола Хомич Ілик, комбайнери Петро Якович Семчук, Олександр Іванович Дмитрук та багато інших.

Сьогодні в ліцеї працює висококваліфікований інженерно - педагогічний колектив, який навчає майже 300 учнів. Багато працівників свого часу були відзначені високими урядовими нагородами - орденами та медалями. Училище нагороджене Дипломом III ступеня Державновного комітету ВДНГ, Перехідним Червоним Прапором військової ради Прикарпатського військового округу, Дипломом III ступеня Державного комітету УРСР по професійно-технічній освіті, Диплом Всесоюзного оргкомітету фестивалю народної творчості.

Зараз навчально-виховний процес в ліцеї здійснюється у типовому навчальному корпусі на 720 учнівських місць, 20 навчальних кабінетів обладнані сучасними технічними засобами. Практичні заняття проводяться у типовому лабораторно-практичному корпусі на 100 місць. В ньому діють лабораторії тракторів, зернових комбайнів, автомобілів, технічного обслуговування холодильних установок, сільськогосподарських машин, слюсарної справи. Вони обладнані згідно навчальних програм.

Основною базою виробничої діяльності є навчальне господарство - 366 гектарів землі, в тому числі 305 орної. У машинно-тракторному парку нараховується 45 тракторів, 34 автомобілі, 10 зернових і спеціальних комбайнів та понад 120 найменувань різних сільськогосподарських машин. Діяльність навчального господарства ґрунтується на продуктивній праці учнів у процесі виробничого навчання. Більшість продуктів, вироблених у навчальному господарстві, надходять в ліцейну їдальню, що дає можливість проводити триразове харчування учнів безкоштовно.

Після напруженого дня є учням де відпочити. До їх послуг актова зала на 350 місць. Працюють гуртки художньої самодіяльності, діють хор учнів, фольклорний ансамбль драматичний гурток. Є відеозала на 50 місць із сучасною апаратурою, прекрасний спортивний зал з устаткуванням, в якому встановлено 15 сучасних тренажерів. Тут набираються сили і здоров’я, готуються до складання норм на спортивні розряди представники всіх вікових груп. Всі учні забезпечуються гуртожитком.

Поступово навчальний заклад розширює коло професій. Воно готує офісних службовців (бухгалтерія), операторів комп’ютерного набору, кухарів, кондитерів, слюсарів-ремонтників, трактористів - машиністів сільськогосподарського виробництва, машиністів холодильних установок, електромонтерів з ремонту та обслуговування електрообладнання, водіїв автомобіля.

Гордість навчального закладу – його випускники

Паламарчук Л.Х. - редактор журналу «Перець» і газети «Радянська Україна»,   міністр   закордонних   справ   Української   РСР,   посол   у  Марокко.

Черканюк А.Т. - член кореспондент АН УРСР, ректор ВІШІ при ЦК КПУ, редактор газет «Комуніст» і «Радянська Україна».

Сидоренко О.П. - головний редактор журналу «Хлібороб України».

Герої Соціалістичної Праці - Пасічник І.М. і Калинник М.І.

Безкоровайний І.І. - став автором книги «Безвісті не пропали»

Плахтій  В.М.  - командир  батальйону  почесної  варти  Президента України.

Музичук  В.І.   - кандидат технічних  наук,   викладач  Вінницького аграрного університету.

Жмурко В.І - керівник агрофірми в Миколаївській області

Тимофієва Людмила - переможець змагання жінок-механізаторів у 1983 році (нагороджена Призом ім. Паші Ангеліної)

Учні   ліцею   неодноразово   ставали   переможцями   всеукраїнських конкурсів   фахової   майстерності   серед   учнів   ПТНЗ   з   професії «Тракторист - машиніст сільськогосподарського виробництва»

2010 рік -  І - місце здобув учень Ш - курсу Осаулко Сергій в обласному Конкурсі серед учнів ПТНЗ з професії «Тракторист  машиніст сільськогосподарського виробництва»; ІІ – місце у Всеукраїнському Конкурсі серед учнів ПТНЗ

2013 рік – ІІ - місце учень III курсу Мороз Сергій в Конкурсі серед учнів ПТНЗ з професії «Тракторист -  машиніст сільськогосподарського виробництва»

2015 Рік - ІІІ - місце  учень ІІІ курсу Руслан Бойко в теоретичні частині обласного Конкурсу з професії «Водій автотранспортних засобів категорії «С».

 

Нагороди та відзнаки навчального закладу

Диплом III ступеня - Головний комітет ВДНГ СРСР нагородив цим дипломом середнє сільське професійно - технічне училище №33 в 1977 році.

Диплом III ступеня - нагороджене СПТУ - 33 за зайняте III місце в огляді конкурсі навчальних полігонів трактористів - машиністів широкого профілю.

Перехідним Червоним Прапором військової ради Прикарпатського військового округу нагороджується Зозівське ПТУ №33 в 1987 році.

Дипломом Всесоюзного оргкомітету фестивалю народної творчості нагороджене Зозівське СПТУ-33.

Досягнення працівників

Урядовими нагородами відзначені працівники: Марценюк Григорій Гаврилович (орден «Знак Пошани, медаль «За доблесний труд», медаль «За трудову відзнаку» і ін.), Новосельська Тамара Лаврентіївна (орден «Знак Пошани»), Кучер Микола Васильович (медаль «За доблесний труд»), Шпак Ольга Степанівна (орден Трудового Червоного Прапора), Ільчук Іван Федорович (орден Трудового Червоного Прапора), Гурський Микола Кіндратович (значок «Відмінник Державних трудових резервів»); Галяновська Ванда Антонівна, Загороднюк Володимир Олександрович, Марценюк Григорій Гаврилович, Новосельський Василь Павлович, Карась Анатолій Іванович, Калінчук Григорій Іванович, Папроцька Ганна Артеміївна, Прокопчук Петро Дмитрович, Прокопчук Василь Якович, Шайдаюк Василь Якович. (значок «Відмінник народної освіти УРСР»).

 

Керівники Зозівського професійного технічного закладу з 1947 року по 2021 рік

Безрук Федір Прокопович - директор школи механізації з 1947 по 1950 рік

Лисий Павло Сафронович - директор школи механізації з 1950 по 1952 рік

Сулима Микола Михайлович - директор школи механізації з 1952 по 1953 рік

Бартко Микола Харитонович - директор училища механізації з 1953 по 1960 рік

Солодюк Петро Олександрович - директор профтехучилища з 1960 по 1965 рік

Горбачук Іван Трохимович - директор профтехучилища з 1965 по 1973 рік

Марценюк Григорій Гаврилович - директор профтехучилища з 1973 по 1992 рік

Бенделіков Петро Юхимович - директор профтехучилища з 1992 по 1996 рік

Швидюк Микола Володимирович - директор профтехучилища з 1996 по 2001 рік

Ковальчук Євгеній Федорович - директор професійного аграрного ліцею з 2001 по 2012 рік

Демишева Людмила Миколаївна - виконуюча обов’язки директора з 2012 по 2018 рік

Мельничук Володимир Борисович – директор ліцею з 2018 року по даний час                

           

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень